Новини » Спорт

Успіхи фехтувальників Львова нині – це традиції, закладені Андрієвським

Успіхи фехтувальників Львова нині – це традиції, закладені Андрієвським

Сьогодні, 26 грудня, в Україні відзначають 100-річчя від дня народження одного з фундаторів вітчизняної школи фехтування, заслуженого тренера СРСР, колишнього ректора Львівського державного інституту фізичної культури, професора Вадима Олексійовича Андрієвського.

Напередодні цієї дати кореспондент  ІА ZIK поспілкувався з людьми, які безпосередньо знали Вадима Олексійовича.  


Василь СТАНКОВИЧ – двічі срібний призер Олімпійських ігор, п’ятиразовий чемпіон світу, триразовий чемпіон СРСР. Зараз проживає та працює в США.

Чи не задумувалися ви над тим, щоб змінити тренера, адже, як нам відомо, В.О. Андрієвський не мав можливості часто відвідувати з вами збори у збірній Радянського Союзу?

– Ні. Таких думок у мене не було. В.О. Андрієвський дійсно не міг їздити зі мною на всі збори та змагання, оскільки в цей період він був ректором ЛДІФК. Проте доля звела мене з іншими видатними тренерами. Це В.А. Аркадьєв, Т.Г. Месхі, А.А. Овсянкін, С.А. Лещьов, Г.А. Свешніков та інші. Це історія, це епоха у фехтуванні і я щасливий, що мені довелося з ними працювати.

Чи були у вас моменти на початку вашої спортивної кар’єри, коли вам хотілося закінчити заняття фехтуванням? Якщо так, то як на це вплинув В.О. Андрієвський?

– Ні. Хоча на 1-2 курсах інституту я був у збірній вишу з футболу, волейболу та кульової стрільби. До сих пір, якщо бачу м’яч – хочеться з ним погратися. На 3-му курсі я одночасно був зарахований на збори з фехтування та футболу (за збірну інфізу). Зрозуміло, поєднати це було неможливо. І тоді В.О. Андрієвський сказав своє вагоме слово: «Або ти футболіст, або студент інституту».

Зараз ви працюєте за кордоном. На вашу думку, авторитарний стиль, яким славився Маестро, є прийнятним в роботі з зарубіжними спортсменами?

– Так. В усьому світі на рівні спорту високих досягнень і в професійному спорті авторитарний стиль роботи присутній однозначно, він є прийнятним.

Авторитаризм – це не тільки жорсткий стиль у роботі. Це і ціла система покарань за «неслухняність», за порушення режиму – позбавлення великих гонорарів, премій, штрафи, відрахування з команди, дискваліфікації та ін. Всюди, у всьому світі.

Візьміть футбол – Лобановський – Ого-го! Хокей – Тарасов, Чернишов, Тіхонов. Баскетбол та інші види спорту. Всі великі тренери – автократи.

Андрієвський був дуже вимогливим до учнів, але і до себе ставився так само. Його кликали Босом, Шефом, Тираном, Деспотом, але він був відданим фехтуванню до кінця, на шкоду здоров’ю, сім’ї. Він хотів, він робив, він учив інших, як треба робити. При цьому потрібно враховувати, що він був інвалідом війни, без ока, без трьох пальців, з простріленим тазом та плечем – і став чемпіоном СРСР та заслуженим тренером СРСР.


Борис ТУРЕЦЬКИЙ – широко відомий у світі діяч психології спорту, майстер спорту СРСР з фехтування на шаблях, кандидат педагогічних наук; упродовж довгих років працював викладачем і доцентом кафедр фехтування, психології ЛДУФК, автор книг «Поєдинок фехтувальників» (1985), «Навчання в фехтуванні» (2007) та інші. Зараз працює тренером у Німеччині.

Якими рисами характеру, перш за все, вам запам’ятався В.О. Андрієвський?

– Насамперед, хочу відмітити, що Вадим Олексійович – це епоха. І не тільки українського, але і радянського й світового фехтування. Я не був його прямим учнем, але, працюючи з ним на одній кафедрі, багато чому навчився і, напевно, нехай несвідомо, але засвоїв його принципи, як життєве кредо. Передусім, це любов до фехтування. Не захоплення, а велика любов на все життя. В такій мірі, що без фехтування життя стає порожнім, якщо хочете, втрачає сенс. У роботі та тренуванні він був дуже вимогливим до себе та до інших. Зовнішньо – це була дисципліна. І зараз, коли я працюю з дітьми у зовсім інший час та в іншій країні, часто згадую цю рису характеру і намагаюся діяти в тому ж стилі. Не всім подобається, але терплять та звикають, тому що з цього коріння ростуть їх успіхи. Він багато працював в області теорії та методики фехтування, написав чудовий підручник, але при цьому поважав чужу думку. Суворість, певні диктаторські струнки його тренерського характеру поєднувалися зі здатністю розуміти і прислуховуватися до думки інших, навіть не поділяючи її.

Ви є відомим діячем в області психології фехтування. Яким психологом був у своїй роботі В.О. Андрієвський? Вибір напрямку своєї діяльності ви якось пов’язуєте з особистістю Маестро?

– Андрієвський не застосовував навмисно будь-яких психологічних прийомів під час змагань. В усякому разі, мені це невідомо. Але в тренуванні їх можна було побачити всюди: від плакатів, на кшталт «не поспішай в бою, програти завжди встигнеш», які висіли в фехтувальному залі і постійно нагадували, як треба фехтувати і як боротися за перемогу, до загальної організації спортсменів на зборах. Своїм настроєм, дисципліною та загальною організацією всієї роботи він створював такий командний настрій на боротьбу, який зараз навіть досвідчені психологи та тренери створити можуть далеко не завжди.

На вашу думку, що зараз для сучасної молоді є найбільш актуальним зі спадщини Андрієвського: технічні стандарти, тактичні розробки, психологічний підхід до праці з учнем, чи щось інше?

– Існує думка, що Андрієвський належав до тренерів, які віддають перевагу техніці фехтування. Це так, і ця частина його спадщини не може пропасти. І якщо львівські фехтувальники виграють Олімпійські ігри, це означає те, що заклав Андрієвський, створюючи львівську школу фехтування, живе у другій та третій генерації тренерів.

Але головне, що давав нам Вадим Олексійович – це світ фехтування, важкий та радісний світ, в якому ніколи не буває нудно.


Василь БУСОЛ – майстер спорту СРСР, заслужений працівник фізичної культури України, заслужений тренер України, чинний завідувач кафедри фехтування, боксу та національних одноборств ЛДУФК, президент Львівської обласної федерації фехтування.

Ваше становлення як особистості проходило під керівництвом В.О. Андрієвського. Чи використовуєте ви в своїй роботі зараз якісь його професійні розробки або суто людські риси?

– Вадим Олексійович дав путівку в життя багатьом поколінням фехтувальників. Під його керівництвом і я освоював ази фехтування, став майстром спорту, а з 1969 і до останніх днів його життя пліч-о-пліч працював на одній кафедрі. На його прикладі та під його безпосереднім впливом формувалася моя тренесько-викладацька і науково-педагогічна майстерність. Його фанатична закоханість у фехтування, дисциплінованість, вимогливість і відповідальність як педагога перед своїми учнями, студентами і колегами не дозволяли і нам розслаблятися, стимулювали до спортивного і педагогічного удосконалення. Можна тільки дивуватися його працездатності і працелюбству. Він із натхненням працював як з учнями юнацької групи, так і з кваліфікованими спортсменами, не дивлячись на поважний вік.

У Вадима Олексійовича органічно поєднувалися якості науковця і практика. Його професійні підходи до організації тренувального процесу, викладені у кандидатській дисертації «Методика навчання та шляхи удосконалення спортивної майстерності фехтувальників» і на сьогоднішній день є фундаментом у методиці підготовки фехтувальників.

Переконаний, що всі його учні, і я серед них, перейняли від свого Вчителя не тільки професійно-педагогічні знання, вміння і навички, необхідні для успішної діяльності в спорті, а й кращі людські якості – чесність, добропорядність, принциповість, вимогливість.

Ви є не тільки заслуженим тренером, але ще й відомим науковцем. Як ставився В.О. Андрієвський до питання практичного застосування тренером наукових розробок? Уважно виконував їх, чи все ж таки більше довіряв тренерській інтуїції?

– Вадим Олексійович постійно сам цікавився новинами спортивної науки і заохочував до цього своїх колег-викладачів. Будучи завідувачем кафедри, а пізніше ректором, постійно вимагав підвищення науково-педагогічного рівня викладачів через цільову аспірантуру. Саме це дозволило викладачам кафедри, яку він очолював, підготувати та захистити кандидатські дисертації (В. Келлер, Е. Сладков, І. Дегтярьов, М. Савчин, В. Бусол, О. Лисих, В. Остьянов, Б. Турецький).

Вадим Олексійович був автором багатьох наукових публікацій, методичних розробок, інструментальних методик дослідження. Створений ним електронно-механічний фехтувальник впродовж багатьох років використовувався для НДР студентів і викладачів кафедри. Він досконало володів методикою аналізу змагальної діяльності, вміло виявляв помилки в техніці і тактиці своїх вихованців. Цій проблемі присвячена одна із його методичних розробок «Попередження та виправлення помилок при підготовці фехтувальників».

Втім не виключено, що Вадим Олексійович у багатьох випадках покладався і на свою інтуїцію, адже його великий практичний досвід мав би цьому сприяти. Однак його аналітичний склад мислення, знання психології та вміння об’єктивно оцінювати реальні події, дозволяли приймати свідомі і правильні рішення в будь-яких ситуаціях.

– Коли б Вадим Олексійович був би живий зараз, що, на вашу думку, він би відмітив передусім в особливостях розвитку фехтування взагалі і, зокрема на Львівщині?

– Думаю, Вадим Олексійович був би приємно здивований високими результатами нинішнього покоління львівських фехтувальників. Адже Яна Шемякіна – перша в історії львівського фехтування олімпійська чемпіонка, а такої кількості львівських фехтувальників, які змагалася цього року в Лондоні, не було на жодній з попередніх Олімпіад. І це, мабуть, втішило би його. У часи найбільш успішної діяльності Вадима Олексійовича у Львові працювало більше тренерів (біля 50), ніж зараз (біля 30). Фехтування культивувало шість спортивних товариств, сім ДЮСШ, дві ШВСМ, шість вишів. На сьогоднішній день кількість товариств, спортивних шкіл, ВНЗ, які культивують фехтування, значно скоротилася. Напевно, засмутило б його те, що у Львові зникло шабельне фехтування, адже при ньому це був найкращий вид зброї.

Вадим Олексійович був свідком масового виїзду за кордон тренерів та спортсменів у перші роки незалежності України. Складалося враження, що Львів втратить славу провідного центру фехтування в Україні. Однак, самовіддана робота тренерів, які не спокусилися принадами закордонного життя, дозволила втримати процес розвитку фехтування на належному рівні. На сьогоднішній день фехтувальники Львівщини посідають провідне місце в Україні в чоловічій рапірі та жіночій шпазі. У цих видах зброї основу збірних команд України складають саме фехтувальники Львова, а очолюють ці команди молоді львівські тренери Андрій Орліковський та Сергій Гаравський.

І все ж я впевнений, що досягнення нинішнього покоління спортсменів і тренерів – це продовження традицій, закладених львівською школою фехтування, першозасновником якої був Вадим Олексійович Андрієвський.

Сергій Смирновський, для IA ZIK

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIKUA.TV

*Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.